20 червня відбувся тренінг на тему «Навички комунікації медичних працівників з ветеранами». Захід організували з ініціативи Медичної клініки та Школи біоетики Українського католицького університету (УКУ).
В умовах повномасштабної війни в Україні з’явилась значна кількість ветеранів, які щодня потребують фахової медичної допомоги. Медики – перші цивільні, з якими спілкуються військові після поранень. Їм довіряють і до них звертаються по допомогу після демобілізації. Тому медичні працівники мають володіти навичками комунікації та знати алгоритми лікування ветеранів.
Єлизавета Доценко, проєктна менеджерка Медичної клініки УКУ: «Сьогодні є запит на людиноцентричність в комунікації. Лікар передусім має бачити перед собою людину, а не пацієнта чи хворобу. Якщо в основі спілкування медиків з ветеранами є повага і гідність – це важливий крок до якісної взаємодії та результативності лікування. Серед тригерних фраз не радять вживати: Чи тобі доводилось вбивати людей? Я вас розумію. Я вам співчуваю. Головне пам’ятати про гідність ветеранів і ставитись до них з повагою».
Своїм досвідом з українськими медичними працівниками поділився британський професор та ветеран Робін Сімпсон, автор Національної програми сертифікації сімейних лікарів для роботи з ветеранами (UK): «Нам знадобилося 15 років, щоб виробити систему роботи з ветеранами. Ми розробили документ, який передбачає вільний доступ ветеранів до медичних послуг та визначає, яким має бути справедливе ставлення до ветеранів і їхніх сімей. За статистикою, 60% ветеранів складно звертатись до лікарів по допомогу через психологічні бар’єри. Тому лікарям важливо знати, як працювати з ветеранами, які відрізняються від інших пацієнтів і мають особливі потреби. Важливо вести відвертий діалог з ветераном, не обіцяти швидкого одужання, а говорити відверто про те, що треба працювати над цією проблемою».
На заході відбулась зустріч з українськими експертами, під час якої представники ветеранської та медичної спільноти змогли обмінятись цінним досвідом.
Ділимося кількома тезами з панельної дискусії:
Павло Коваль, ветеран, керівник Офісу у справах ветеранів та їхніх родин УКУ: «Коли я був поранений, мені довелось пройти 7 маршрутів евакуації і 6 операцій. Тому я багато часу перебував в середовищі лікарів. І вважаю, що комунікація медиків з військовими і ветеранами є дуже важливою. Лікарі, як цивільні люди, мають довіру серед ветеранів, адже вони перші допомагають і розуміють стан військового. І від їхнього ставлення та спілкування військові складають перше враження про підтримку з боку цивільних».
Володимир Лазар, часник бойових дій, засновник ГО «Коло честі»: «Такого досвіду як маємо ми, не має жодна країна світу з часів в’єтнамської війни. Комплекс проблем наших ветеранів не може вимірюватись лише ПТРС чи іншими психічними чи психологічними порушеннями. Після служби ветерани мають дуже багато проблем зі здоров’ям, навіть якщо вони не видимі ззовні. Йдеться про хронічні гайморити, протрузії, грибок, безсоння та інші. Лікарі, до яких ми приходимо, мають можливість скерувати нас на додаткові обстеження, щоб виключити інші проблеми зі здоров’ям. Тому важливо, щоб вони були уважними та зацікавленими надати пацієнтові максимальну допомогу».
Сергій Тітаренко, ветеран, керівник першого в Україні реабілітаційного центру Lviv Habilitation Center, психолог: «Медичні працівники мають бути професійними і чесними з ветеранами. Також важливо бути обов’язковими, адже у всіх ветеранів є загострене почуття справедливості. Тобто, якщо ви щось пообіцяли, то виконайте це. Також раджу не вживати складної термінології та скорочень, але пояснювати алгоритм лікування та дію препаратів. Лікар обов’язково має розпитати у людини де саме вона служила, щоб знати специфіку роботи і розуміти, які можуть бути наслідки для здоров’я».
Артем Семенець, парамедик 67 ОМБр, грантовий менеджер Аналітичного Центру УКУ: «Як парамедик можу сказати, що значна кількість військових має багато супутніх захворювань, адже потрапляють в армію в досить зрілому віці. За час служби через навантаження ці хвороби загострюються. Ветерани часто не говорять відверто і применшують свої симптоми та діагнози. Тому лікарі мають практикувати активне слухання, щоб з’ясувати справжній стан здоров’я людини. З досвіду скажу, що доводиться задавати багато уточнюючих питань, щоб дізнатись правдиву інформацію про стан людини. Але військовий говоритиме відверто лише якщо відчуває зацікавленість з боку лікаря».